Я була у себе вдома. 24 лютого о 6 годині ранку мені зателефонувала донька і сказала, що почалася війна.

Найтруднішою виявилася евакуація з неповнолітніми дітьми.

Дуже було тяжко, коли наше село було окуповане і я біля місяця не мала інформації про чоловіка і його маму(мою свекровь), які залишались в селі.

З гуманітарними проблемами не стикнулися. Я з дітьми завчасно виїхала до Києва.

На данний час ми не можемо повернутися додому, село знаходиться недалеко від фронта.
Чоловік був в окупації 5 місяців. Коли село звільнили від окупантів, волонтери вивезли його з хворою мамою.

Зараз ми живемо  разом. Я тимчасово не працюю, до війни я працювала у сільському клубі.

Приємними моментами було те, що під час евакуації незнайомі люди на залізничних станціях приносили в потяг їжу.