Коли почалася війна, мене розбудив телефонний дзвінок брата. Страх, паніка, усе наче в тумані - був суцільний хаос у голові і вдома.

Найтруднішими були відключення світла, постійні тривоги, страх за життя близьких людей. Найбільше шокували і шокують смерті знайомих, яких привозять з передової. 

В один момент не було доступу до питної води, рятувалися колодязем у сусідів.

Мої діти виїхали закордон, там і перебувають до сих пір. Ми з чоловіком залишилися вдома. Я працюю педагогом у школі. Незважаючи на усі проблеми, які є в освіті, професію міняти не планую.

Приємно було, коли тимчасово переміщені люди, яким ми надавали притулок подарували (залишили) нам цуценя, яке є незмінним членом нашої родини сьогодні .

У мене вдома є коробка зі свічками, яка у я регулярно поповнюю, адже не відомо, що чекає нас цієї зими.