Пам’ятаю, коли були вихідні, то дуже багато вибухів було, і незрозуміло, що взагалі відбувається.  Паніки ніякої не було, але було незрозуміло, що буде далі і як це можливо, що в наш мирний час сталась війна.

Ми їздили містом по різних аптеках, шукали ліки. Дуже складно було знайти знайомому ліки від діабету - для нього це було найважче. До вимкнень світла ми якось звикли.

Евакуації у нас як такої не було. Ми недалеко знаходимося від Запоріжжя, тому просто зібрали речі і виїхали. 

На даний час там, де ми проживали, дуже небезпечно. У нас в будинку вибиті вікна, в селі дуже багато поранених і загиблих.

Із самого початку війни я не бачилася з мамою: більше двох років. Вона знаходиться в Генічеську, який був окупований в перший день. 

Сподіваємося на краще: що війна закінчиться і ми зустрінемося з рідними. Це моє найбільше бажання і найбільша мрія.