Недосєка Валерія, 11 клас, Лиманський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Золотова Алла Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Коли війна почалася, я була звичайною школяркою, яка жила у своєму маленькому світі з уроками, друзями та мріями про майбутнє. Ніколи раніше я не уявляла, що одного дня все може змінитися так раптово і жорстоко. Цей день приніс у наше життя страх, невпевненість і постійне очікування найгіршого. З того часу минуло вже 1000 днів, і ці дні стали для мене важким, але незабутнім досвідом.

Перші дні війни були сповнені страху і невизначеності. Я пам'ятаю той момент, коли вперше почула вибух. Це був гучний гуркіт, що прокинув мене вночі.

Спочатку я не могла повірити, що це відбувається насправді. Ми сховалися в підвалі,  зачекали поки все закінчиться . Невдовзі ми всі звикли до цих звуків, але вони завжди залишали за собою холодний страх у грудях. Вночі спати було складно, адже ми ніколи не знали, що може статися в наступну мить. Кожен новий день був випробуванням на стійкість.  

Моя школа, яка колись була місцем радощів і зустрічей із друзями, стала для мене символом минулого життя.

Коли навчання перейшло в онлайн-формат, це спершу здавалося тимчасовою зміною, яку ми невдовзі подолаємо. Але час ішов, а повернення до звичайних уроків не ставало реальністю. Я сиділа за комп'ютером і вчилася, відчуваючи, як змінюється моє життя та життя всіх навколо. Учителі робили все можливе, щоб підтримати нас і дати знання, але ми всі розуміли, що уроки стали не просто навчанням – вони були нашою єдиною ниточкою, що пов'язувала нас із довоєнним життям.

Ці 1000 днів навчили мене багатьом речам, особливо силі та витримці. Спочатку я думала, що бути сильною – це не боятися.

Але війна показала мені, що справжня сила полягає у здатності йти вперед, навіть коли ти весь час живеш у тривозі. Я бачила, як мої друзі переживали втрати, як втрачали домівки, а знайомі місця перетворювалися на руїни. Однак кожен із нас продовжував жити, вчитися, підтримувати своїх близьких. Ми стали сильнішими не через відсутність страху, а завдяки тому, що навчились із ним співіснувати.

1000 днів війни змінили моє розуміння багатьох речей. Раніше я мріяла про великі події в майбутньому: закінчення школи, вступ до університету, подорожі.

Тепер я мрію про прості речі: повернутися до дому, прогулюватися рідним містечком без страху і бачити своїх рідних щасливими та здоровими. Війна навчила мене цінувати кожен момент мирного життя, кожну можливість бути поруч із тими, кого любиш. Ці дні також навчили мене терпінню і прийняттю того, що не все у житті піддається нашому контролю. Раніше я звикла до того, що кожен день був спланований, що мої мрії здавалися досяжними, а майбутнє – зрозумілим. Але війна зруйнувала цей план.

Я навчилася жити одним днем, радіти маленьким моментам і бути вдячною за те, що маю. Це стало великим уроком для мене: ми не можемо знати, що станеться завтра, але можемо цінувати сьогодні.

Ще один важливий урок, який я отримала за ці 1000 днів, – це надія. Вона стала тим світлом, яке допомагає не здаватися навіть у найтемніші моменти. Кожного разу, коли я чую про добрі новини, про маленькі перемоги, про те, як люди допомагають одне одному, я відчуваю, що надія не зникає, а лише зміцнюється. У ці важкі часи вона стала тим, що тримає нас усіх разом, що дає сили продовжувати боротися.

1000 днів війни стали для мене часом глибокого переосмислення. Я більше не та дівчина, якою була на початку цього шляху. Війна змінила мене, змінила мої пріоритети та погляди на життя.

Але попри всі труднощі, я впевнена, що ці випробування зроблять нас сильнішими. І хоча війна залишила свій слід, я вірю, що мир обов'язково повернеться. Ми будемо цінувати його ще більше, ніж раніше, і кожен день миру стане для нас найціннішим даром.