Ми - ВПО з міста Нікополь Дніпропетровської області, яке щоденно, починаючи з 13 липня 2022 року, перебуває під обстрілами з протилежного берега Дніпра. З 2023 року, після підриву Каховської ГЕС, у місті відсутнє стабільне водопостачання.

24 лютого ми прокинулися у звичайному режимі - збиралися на роботу та до школи. Подзвонили батьки і повідомили, що почалася війна. Це були ступор, паніка і невіра.

Молодша дитина тоді не розуміла, що відбувається. Старший був відносно спокійний, бо ми всі були разом: батьки, сестра, бабусі, дідусі та собака.

Найстрашнішим став день 5 березня 2024 року, коли прямим влучанням трьох снарядів загорівся гіпермаркет «Епіцентр» у Нікополі, де працював мій чоловік, батько наших дітей. У той момент він був на роботі. Я бачила з вікна, як горить магазин, і не могла до нього додзвонитися. На щастя, він живий і неушкоджений.

Ми періодично виїжджаємо хоча б на кілька днів в інші місця області, займаємося спортом, звертаємося за консультаціями до психолога.

Через обмежене водопостачання стояли у чергах за привозною водою, бо в магазинах її швидко розкуповували.

Є річ, яка залишилася на пам’ять, - камінчики з Каховського водосховища, якого більше немає.