Мені дуже подобається жити у Слов’янську. Дуже люблю своє місто. У перший день війни я прокинулась від вибухів, відчувала розгубленість та шок. Не хотілось все проходити наново після 2014 року. Найбільше мене шокувало, що закрились магазини та банки. Не було води та газу. Вижити у місті можливо лише за підтримки один одного. Ми з сусідами об’єднались та створили свердловину, аби набирати воду.

Обстріли у місті тривають постійно. Біля мого будинку впав снаряд.

Я була волонтеркою, на вокзалі приймала людей із Сєвєродонецька. Бачила очі переляканих дітей, які боялись поворухнутись. Після таких зустрічей я вдома закривались у ванній та плакала, не розуміючи, за що це нам всім?

Дуже хочу, аби війна закінчилась. Я навіть не уявляю, як люди залишились без всього. Треба все це припинити, аби відбудувати країну.