Момсенко Валерія

9-Б клас, Харківський ліцей № 66

Вчитель, що надихнув на написання есе: Каширіна Олександра Василівна

Конкурс есе "Моя Україна майбутнього"

Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і для вуха чужинців бринить ціла музика смутку й жалю… Україна – країна пісні й краси, країна, де найбільше люблять волю, країна гарячої любові народу до рідної землі, над якою світять заплакані золоті зорі.

Не пісня – поема жалю і смутку, краси й недолі і безприкладної звитяги народу.

Це не я сказала.

Я, мабуть, назавжди запам’ятала ці рядки на уроці літератури, коли навчалася ще в 5 класі. Так Степан Васильченко написав у своїй повісті «В бур’янах» про Україну Тараса Шевченка початку 19 століття. Вони спливли в моїй пам’яті, бо, як ніякі інші, говорять про Мою Україну початку 21 століття, зранену, понищену, потоптану чужинськими чоботами - личаками, але нескорену.

Війська сусідньої держави прийшли нас «звільняти». Від чого? Хіба що від дитинства, від можливості вчитися в улюбленому ліцеї, працювати, подорожувати світом, кохати, звільняти, нарешті, від самого життя.

Чужинці принесли нам «мир». Увесь світ цей мир побачив, зафільмував, закарбував у пам’яті.

Україна – поема жалю і смутку? Ні! Поема безприкладного героїзму та сили духу мого народу!

Я переконана, такого «миру» ні світ в цілому, ні народи жодної країни не хочуть, як і я.

Для мене мир, коли у світі панують взаєморозуміння, взаємопідтримка, взаємодопомога. Проблеми, звичайно, були, є і будуть: фінансові, соціальні, техногенні, інші.

Я впевнена, Україна відразу після Перемоги над ворогом першою виступить з ініціативою перед міжнародною спільнотою назавжди відмовитися від заздрощів, від позиції сили, від нерозумінь, що йдуть з глибини історії розвитку народів.

Саме моя Україна в найближчому майбутньому запропонує модель гармонійного розвитку світу без криз, фінансових, соціально-економічних проблем, проблем освіти, охорони здоров’я, культури, без війн.

Ми відбудуємо міста і села, зруйновані війною, виростимо багаті врожаї, допоможемо кожній країні, де трапиться землетрус чи будь-яке інше страшне лихо.

Я бачу Україну сучасною, розвинутою країною ЄС, рівною серед рівних, бачу, як народ України стає багатим не тільки матеріально, а й духовно. Інакше бути не може, тому що ми добрі, сміливі, розумні й мудрі люди, ми не помилимося у виборі очільників держави, ми будемо справді разом і зробимо все, щоб над нашою землею світили усміхнені, а не заплакані зорі.

Це буде нашою подякою Збройним Силам України, усім живим і полеглим Героям, усім волонтерам, лікарям, працівникам МНС, комунальних служб усіх міст і сіл України, усім, хто, як тільки зміг, «озброївся» гаслом, що пролунало ще на початку війни: «Підтримай ЗСУ!».

Тисячі дітей і підлітків вже другий рік навчаються в країні, де йде війна. Ми знаємо сховища, вимушені переміщення дорослих і дітей, втрату домівки і близьких, знаємо, як виють сирени вночі. Але всі добре розуміємо: Україні майбутнього, оновленій Україні, потрібні високоосвічені, високоморальні люди. Тож наше головне завдання сьогодні – оволодіти міцними знаннями, зберегти все найкраще в душі, що вклали в нас батьки ще при народженні, стати гідною молодою зміною старших поколінь.