Щоразу, коли я спускаюся в підвал будинку, мені стає страшно за дітей і за себе. Тут взимку 2015 року я з онуками жила два місяці. Були вибухи такі, що будинок трясся.

Ніхто не думав, що в ХХІ столітті ми будемо жити в підвалах.

У мене троє онуків. Для двох після загибелі дочки я стала опікуном. Ніколи не замислювалася про те, щоб віддати їх кудись в інтернат.

Заради дітей довелося відмовитися від роботи, і тепер ми ледве зводимо кінці з кінцями. Багато грошей іде на лікування дворічного онука Ріната – у нього вроджений ларингіт і що три місяці ми перебуваємо в лікарні, дитина постійно приймає антибіотики та пробіотики.

Під час масових обстрілів люди масово покидали Щастя. З 13,5 тисяч жителів залишилися тільки дві тисячі. Зараз місцеві почали повертатися, але багато квартир і далі пустують.