Карчмарчук Владислава Олександрівна, 16 років, учениця 11-го класу Межівського аграрного ліцею-інтернату Межівської селищної ради, Дніпропетровська обл. Синельниківський район

Вчитель, що надихнув на написання есе: Животова Світлана Анатоліївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Ранок 24 лютого для мене почався як завжди: мама розбудила мене, щоб я збиралась до школи, а сама пішла подивитись ранкові новини. Аж раптом вона мені повідомляє, що почалась війна. Спочатку я не усвідомлювала, що це означає, а по новинах показували жахливі речі.

Усі мої друзі, знайомі, родина одразу зрозуміли, що трапилось. Але я не могла збагнути, що відбувається, ніби це якийсь невдалий жарт і через декілька днів все скінчиться. Вже увечері ми почули перший вибух, і тоді дійсно стало страшно, прийшло усвідомлення, що це не жарт і не сон, сльози з’явились і на моїх очах. У той день я знала точно одне – життя розділилось на до і після, і так, як було до, вже ніколи не буде.

Звичайно, довелось взяти себе в руки, по - іншому просто неможливо. Тож, зробивши це, наша сім’я одразу почала допомагати нашим захисникам. Мама з татом збирали одяг, їжу, необхідний інвентар для військових, тощо. Потім тато вирішив, що цього недостатньо і більше користі він принесе на фронті. Отже, він вступив до лав збройних сил України, щоб захищати нас, найрідніших людей в його житті, і, звісно ж, нашу батьківщину. Наслідуючи тата, військовослужбовцями в нашій сім’ї стали всі повнолітні чоловіки. Нам стало дуже складно фізично, тому що вся чоловіча робота лягла на наші плечі. Особливо важко стало морально, бо життя наших рідних щодня в небезпеці, а це неабиякий стрес. Та ми не опустили руки і підтримуємо один одного, що додає сил та впевненості кожному з нас у цей складний період. Наша родина продовжує займатися волонтерством: ми й далі продовжуємо брати участь у зборі продуктів та коштів для ЗСУ. Я особисто брала участь у благодійному концерті, аби зібрати кошти для придбання автомобіля, від якого залежить життя тата і його побратимів.

Найбільше мене вразило те, що росіяни на нас напали, мотивуючи це тим, що збираються нас звільняти. Нас - вільний, сильний, незалежний європейський народ! Ми жили й розвивалися, будували могутню державу, планували прекрасне мирне майбутнє, а вони «звільнили» нас від можливості це робити.

Та ми – українці - ніколи не підкоримось і не відступимо від своїх мрій та цілей. Наша сім’я і вся Україна вірить у наших захисників та в перемогу ДОБРА над ЗЛОМ.

Що для мене мир сьогодні? Мир – це перш за все спокій, впевненість у завтрашньому дні, життя без тривог, переживань, страху, коли вся родина разом і щаслива. Він дуже важливий, бо без нього все інше втрачає сенс. Це велика цінність, чого раніше я, мабуть, не усвідомлювала величність якої часто розчинялась у буденності. Але я вірю : мир скоро пануватиме, як в Україні, так і в душі.