Я з Луганської області. У нас війна почалася у 2014 році, але тоді ще нічого такого не було. Були і страшні моменти, звісно. У Сватові вибухали склади зі зброєю, і летіли ті снаряди по мирних людях. Потім почали в Луганську стріляти. 

Я познайомилася з хлопцем, і ми переїхали на Дніпропетровщину. Повномасштабне вторгнення мене застало вже тут. Цього разу я вже нікуди не виїжджала, постійно в Перещепиному перебуваю. 

Нам давали гуманітарну допомогу. І від Фонду Ріната Ахметова також давали гуманітарку. Я й зараз її отримую. Нам дуже добре допомагають. Дякуємо, це дуже велика підтримка. 

Зараз я не можу поїхати до батьків, які залишились на тій стороні. Татові сімдесят років. Ми не бачимося вже третій рік, розмовляємо по телефону.

Хочеться миру, миру і ще раз миру. Чекаємо тільки на мир.