Гуцан Карина

Куп'янський ліцей 3, 11 клас

Вчитель, який надихнув на написання есе: Кошева Ніна Петрівна

«Війна. Моя історія»

Ранок 24 лютого 2022 року для мене почався як зазвичай. Мама з бабусею в цей час перебували у лікарні у місті Харків. Бабусі потрібна була операція на головному мозку. Я прокинулася та почала збиратися до школи. Зранку я постійно телефонувала мамі запитати, як в них справи, але в цей день не змогла дозвонитися, тому дуже хвилювалася. Згодом зателефонувала класний керівник та повідомила, що до школи йти не потрібно, бо почалася війна. Ввімкнувши телевізор, я дізналася, що всі міста України були обстріляні російськими ракетами. Мене охопила паніка та страх. Навкруги був хаос. Всі люди ринулися скуповувати продукти, ліки,засоби гігієни. Мама з бабусею тільки у другій половині дня змогли доїхати додому, тому що всі наші знайомі відмовлялися їхати їх забирати.

З нашої квартири ми перебралися до бабусі у приватний сектор. На той момент здавалося, що так безпечніше. 28 лютого 2022 року із соціальних мереж ми дізналися, що наш мер Куп'янська здав місто. Війська агресора заполонили все навкруги. Величезні колониколони різної техніки рухалися вулицями міста. Це все викликало жах. Якось, в травні, коли в нас майже місяць не було світла та води, ми з подружкою пішли до скважини, де качали воду генератором, набрати собі. І в цей час вперше зустріли колону військових РФ. Ми оціпініли та зупинились, руки затремтіли. Один з них направив на нас зброю. В цю мить я подумала, що моє життя закінчилося і нас вб'ють. Дякувати долі цього не сталося! Ми зустрілися поглядами і вони поїхали далі. Це все змінило мій світогляд! Тепер я цінувала кожну хвилину свого життя.

Життя в окупації було дуже складне. Підприємства не працювали. Зникли зв'язок, інтернет та телебачення. Люди залишилися без роботи, доводилося виживати. Щоб зняти готівку потрібно було їхати в Луганську область за 120 кілометрів. І ці люди, які «допомогали» в цьому, брали за це шалені відсотки. Згодом нам підключили телебачення, де кожного дня російська пропоганда промивала мізки місцевому населенню. З їх слів, окупанти вже майже оточили місто Харків та повністю звільнили Луганську область від нацистського режиму. Я з родиною в це не вірили. Ми всі до останнього сподівалися, що смт Куп'янськ-Вузловий повернеться до рідної України. Моя сім'я не могла тоді виїхати на підконтрольну територію України, оскільки бабуся була прикута до ліжка. Відсутність коштів та транспорту віддаляло від цієї мрії ще далі.

Так пройшла весна, а потім і літо. З початком осені надійшли довгоочікувані новини, що почався контрнаступ. За три дні ЗСУ звільнили частину міста Куп'янськ. Я не можу передати словами мої відчуття тоді. Було і радісно водночас і тривожно. Оскільки я проживала за річкою Оскіл, наше селище потрапило у сіру зону. І це було найстрашніше у 2022 році… На протязі майже місяця не було жодного дня і ночі, коли щось не вибухало. Постійні вибухи щохвилини, щогодини, щодня. Люди майже не спали. Ми разом з мешканцями нашого багатоповерхового будинку ховалися у підвалі. Спочатку зникло світло і вода, потім газ.

Доводилося їжу готувати на вогнищі біля будинку. Коли було більш менш спокійно там і обідали. З водою було складно. Де знаходилася вціліла колонка територія постійно прострілювалася. Довгий час орки перебували в нашому мікрорайоні. На даху сусіднього будинку сиділи коригувальники вогню, потім туди прилетіла ракета. Все вздригнулося навкруги, посипалися скло. Цей дзвін я відчуваю і досі. Найбільший мій страх – це російські винищувачі. Літаки постійно та дуже низько літали над нашим будинком і бомбили інфраструктуру міста та позиції ЗСУ.

Враховуючи те, що було дуже важко нашим захисникам вибивати окупантів з нашої землі, але ціною надзусиль вони все ж таки 27 вересня 2022 року повернули контроль над нашим селищем. Я була на балконі, коли вперше побачила наших захисників. Вони мужньо та впевнено пересувалися вулицями, відстежуючи останніх окупантів. Я з гордістю спостерігала за ними! Синьо-жовтий прапор знов замайорів на площі біля вокзалу. Але залишатися в селищі було небезпечно, оскільки війна не закінчилася. Тому моя родина прийняла рішення виїхати на деякий час. Так, 30 вересня 2022 року з допомогою військових, я покинула рідну домівку. Вже рік, як я не вдома Дуже сумую. Дуже шкода за наші понівечені міста та села. « Русский мир» приніс в наші домівки горе, сльози, відчай, розпач, зруйнував долі багатьох людей. Ніколи не пробачемо та не забудемо! Це на віки! Тому своє життя хочу присвятити військовій справі. Захищати свою Батьківщин, щоб ніколи в житті діти не відчули цей великий біль, який я пережила у 2022 році. Мій дорослий шлях тільки починається, але я чітко усвідомлюю, що з гідністю буду робити все, щоб повернути мир та спокій в нашу державу. Разом до перемоги! Слава Україні! Героям Слава! Переживаючи окупацію, страшні дні війни, я написала вірш.

ЗА СВОЄ...

Знов приходить весна ,

Розквітає бузок

І тюльпани бентежать мою душу,

Ти красива і біла, ти , чарівна,

Весно,любо,признатись я мушу

І летять знов птахи

З криком рідним сюди,

Бо так довго чекали весни,

А вона простягає до них свої руки

Як приємно мені ,

Що я частка Землі,

Що я частка цієї природи,

Бо дивлюсь і радію зеленій Весні,

Хай здійсняться скоріш мої мрії.

Хай затихне війна,

Що руйнує наш світ,

Хай прокинеться в ворога совість

Від нашого болю,

Ми не хочем війни,

Ми за щастя, за небо і волю!

Хто прийшов на Землю мою?

Став ногою на рідну діброву,

Знищив річки, будинки і люд чарівний,

Все горить навіть небо червоне!

Де взялися ,ви нелюди

в нашій країні ?

Чи нема в вас матері, батька?

Чи сім'я не чекає твого вороття? Чи чекаєш свого ти 'розп'яття,?

Ми за сім'ї Свої

За родини Свої,

За країну Свою солов'їну

Будем твердо стояти

Не забудь: на Своїй Ми Землі!

Нескоренну Свою Україну !