Мені 18 років. Я з села Новогродівка Волноваського району. 24 лютого ми спали, все почалося десь з дванадцятої ночі.

Все так швидко почалося! Нас дуже сильно обстріляли, тоді я зрозуміла, що треба виїжджати. Не встигла навіть попрощатися з ріднею - швидко сіла на потяг і поїхала, а потім десь місяць не могла зв’язатися з рідними. 

Було дуже важко, тому що я поїхала від батьків. Найважче було замовити квитки - я ще встигла виїхати потягом, а вже через два дні потяг не ходив.

Не знала що з батьками, важко було знайти будинок, щоб далі жити. Тяжко, вже пів року ми не можемо поговорити - зв’язку немає. Батьки раз в місяць телефонують, і те - дуже коротко. В мене є брат, він зараз захищає нашу Україну.

Ми зараз в Дніпрі разом із моїм хлопцем. Тут стали на облік як ВПО, і так тут живемо.

Хочеться, щоб війна скінчилась якнайшвидше. Щоб брат скоріше повернувся додому, щоб всі були живі-здорові. Віримо в перемогу.