У перший день війни мені зателефонувала донька та повідомила, що почалася війна. Потім село почали обстрілювати щодня. Я бачила і чула, що таке війна – це одне горе на всіх. Виживати під бомбардуваннями було дуже важко. Я думала, що ми загинемо. У селищі понівечені будівлі, багато людей залишились без даху над головою.

Виїжджати було лячно, але залишатись під обстрілами - неможливо. Зараз я з родиною живу в Полтаві, але планую повертатись додому. Я знаю, що там багато руйнувань, але це мій рідний дім.