Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
переглядів: 60
Сім'я Арсієнко
photo0
photo1
photo2
photo3
«Постріли, вибухи, звук винищувача»

Сім'я Арсіенко змушена була тікати з Луганська з хворими дитиною. У сина на тлі вибухів почастішали напади епілепсії. Переїзд до Харкова лише частково вирішив проблему - на тлі нервового зриву і переживань напади не проходили. Сім'я через час повернулася на підконтрольну Україні територію в Луганській області.

Усе життя розділилося на до та після початку війни.

До війни я працювала лікарем у державній лікарні та приватному медичному центрі. Удосконалювала свої знання, відвідуючи семінари та конференції. Отримувала задоволення від своєї роботи. Мій чоловік військовослужбовець, служив у Луганську.

На момент початку війни нашому синові Степану виповнилося 14 років. З 12 років дитина (і вся наша сім'я) зіткнулася з проблемою під назвою «епілепсія», коли одного разу під ранок уві сні в дитини трапився перший епінаступ. Для хлопчика почалися різні обмеження: грати у футбол не можна, комп'ютер не можна, телевізор до мінімуму. Приймання препаратів почали тільки після третього нападу.

Постріли, вибухи, звук винищувача

Нам дуже пощастило, бо на мінімальній дозі препарату в нашого сина виникла стійка ремісія, яка тривала 16 місяців.

Війна в Луганську почалася другого червня 2014 року, коли стався штурм прикордонної застави, яка була недалеко від нашого дому. Нам було все добре чути: постріли, вибухи, звук літака-винищувача над нашим будинком. І було дуже страшно.

Цього жахливого дня в нашого сина трапився епінаступ після такої гарної та тривалої ремісії. І все стало погано.

Ми змушені були виїхати з міста (тоді ми думали на два-три тижні у відпустку, поки все владнається в місті) до Миргорода. Побули там тиждень, а потім мій чоловік повідомив, що повернутися до Луганська немає можливості.

У нього був наказ прибути до одного з міст Луганської області для подальшої служби. Я й дитина поїхали до родичів до Харкова і залишилися там на дев'ять місяців.

Я зайнялася здоров'ям дитини, знайшла доброго невролога. Син продовжив лікування вже на підвищеній дозі медпрепарату.

Постріли, вибухи, звук винищувача

На жаль, стреси далися взнаки, плюс адаптація в чужому місті та новій школі. Напади в сина почали повторюватися частіше – і доза препарату стала збільшуватися. Та й із грошима ставало важкувато, доводилося економити.

Я влаштувалася в Харкові на роботу в приватну клініку, чоловік служив у Луганській області.

Минуло дев'ять місяців, мені зателефонували колеги та сказали, що лікарня, у якій я працювала в Луганську, переведена на підконтрольну Україні територію до Сєвєродонецька, і якщо в мене є бажання, то можна приїхати й працювати.

Тоді мій чоловік уже служив у Сєвєродонецьку, тому недовго думаючи, я з дитиною переїхала до Луганської області.

Коли ми жили в Харкові, нам дуже допомагали мої родичі – орендувати житло нам не довелося. Але переїхавши до Сєвєродонецька, зіткнулися з тим, що орендувати житло тут – досить дороге задоволення, та й ціна зовсім не відповідає умовам життя у квартирі. Зароблені гроші почали ще швидше закінчуватися.

Постріли, вибухи, звук винищувача

Випадково чоловік дізнався з інтернету про Фонд Ріната Ахметова, зателефонував на гарячу лінію і нам допомогли з препаратами для лікування нашої дитини.

Доза препарату, яку отримує наш син, велика, тому щомісяця це виливається в значну для нашого сімейного бюджету суму. Допомога Фонду для нас дуже істотна.

Сподіваємося, що дитина зможе перерости цю проблему, регулярно приймаючи медикаменти.

Дякую Фонду Ріната Ахметова за допомогу. Ми дуже вдячні за підтримку. Бажаємо всім працівникам Фонду здоров'я та миру.

З повагою, родина переселенців з Луганська.

Ми – Україна!

 

slide1
slide2
slide3
slide4
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій