Я з Гуляйполя, до війни там проживала. 24 лютого була вдома, прокинулася зранку поратися по господарству і почула вибухи. А потім зустрілася з сусідами, і вони сказали, що бачили по телевізору, що на Україну напала Росія.

Від початку війни я трошки посиділа під обстрілами. Найважче було два тижні сидіти в погребі. Ми під «Гради» потрапили і були дуже перелякані.

Шокувало,коли обстріли були. Була сильна паніка. Я не знала, що робити, дуже було страшно.

Виїхали ми в кінці березня. Постійні обстріли стали вирішальним моментом. Я хоч і пожила вже, але хотіла б іще пожити. Нас вивезли автобусами евакуаційними в супроводі поліцейських, і на місці нас зустріли.

У нас із 2 березня не стало світла, газу. Там багато чого розбили. Ми один раз навідувалися додому, але знову потрапили під «Гради», і тепер не їздимо туди. Їжа в нас була своя, а після виїзду мені всього вистачає. Ми виїхали, діти теж. Зараз усі разом у Запоріжжі, бо це недалеко від дому. 

Ми віримо в ЗСУ, віримо в наших хлопців і дівчат. Ми віримо в нашу перемогу і чекаємо її.