«Вискакувала з підвалу, щоб ікру на плиті перемішати»

Ця війна почалася так страшно... Танки йдуть, десь стріляють, страх такий, що душа холодніє. Я не могла дивитися на це, чула цей брязкіт, і страшно робилося.

Моя донька із своєю родиною жила у Донецьку. Коли почалася війна онуці було сім років, вона пішла у перший клас. Я забирала її із школи і вже бомбили. Відбувся вибух, поряд із дев'ятиповерхових будинків полетіли вікна, всі перехожі лягли на землю. Я прикрила дитину собою.

Потім донька та онука приїхали до мене, бо в них почала закриватись робота. Дочка тут на роботу влаштувалася.

Коли почалося звільнення Торецька, я кабачкову ікру закривала. Почалася сильна стрілянина і бомбардування, люди всі ховалися в підвал під будинком, і ми теж швидко спустили матраци. Люди були різного віку, одна дівчинка з дитиною місяців трьох, деякі взяли з собою ікони і там молилися. А у мене ж на плиті ікра, ось я сиджу-сиджу в підвалі, та й вискакую ікру завадити. Дякувати Богу, все обійшлося.

У нас біля будинку є невеликий клаптик землі, я там саджу дещо з овочів. У найважчий час нам давали коробки продуктів від Ріната Ахметова. Ця допомога велику роль відіграла.

Хотілося б забути всі постріли та розкол між людьми. Дуже хочеться повернути той час, коли ми мали дружний двір і люди згуртовані. Мрію, щоб швидше закінчилася ця проклята війна, щоб не вмирали діти, щоби була щаслива юність у наших онуків, а в нас гідна старість.