Всі дні в окупації були найстрашнішими, і з кожним днем ставало все жахливіше, аж поки з третього разу нам нарешті вдалося виїхати. Моя дитина стала свідком обстрілів машин і людей, коли ми виривалися звідти. Ми сподівалися на порятунок, але, як виявилося, випробування тільки починалися.

Змінилося абсолютно все. Ми починаємо все з нуля: втратили дім, майно, постійну роботу. Зараз мешкаємо в орендованій квартирі та намагаємося повернути життя до стабільності, але поки триває війна - це майже неможливо. Ми принципово не виїжджали за кордон, бо хочемо жити тут і будувати майбутнє дітей в Україні.

Син любить програмувати, захоплюється робототехнікою та плаванням. Його найбільше надихають унікальні винаходи, цікаві для майбутнього, а засмучує булінг і жорстокість однолітків. Він дуже хоче побачити світ, але ми мріємо, щоб безпечне і гарне життя настало для нього саме тут, удома.