Ніна з сином виходили з палаючого Маріуполя пішки. Окупанти евакуювали їх до Росії, звідки їм довелось виїжджати до України через Прибалтику і Болгарію

До війни я жила в Маріуполі, на Східному. Син мешкав у 17-му мікрорайоні. Жили окремо, але я щосуботи їздила до нього. У мене була своя квартира, у нього - своя. Ми жили нормально, спокійно.

У перший день війни був сильний шок. Почало бахкати, і я злякалася. Хотіла поїхати до сина, але нічим було. Він із пів дороги найняв таксі й приїхав за мною. Забрав до себе. Так ми й залишилися разом.

З їжею спочатку ще якось трималися - у сина були крупи. Я намагалася ходити по магазинах, але вони були розбиті, за хлібом стояли величезні черги. Випав сніг, і я виходила у двір, збирала його, щоб хоч воду мати. Розводила муку з водою й смажила собі щось схоже на млинці. Воно більше варене виходило, ніж смажене.

Квартира сина була на восьмому поверсі. Щодня ми спускалися в підвал разом із сусідами, а коли ввечері трохи стихало, піднімалися додому ночувати. 

18 березня спустилися, а у підвалі майже нікого не було. Потім сказали, що прийшли військові й наказали звільнити підвал, бо буде «зачистка». 

Ми вибігли практично ні з чим: у мене паспорт і банківська картка, трохи грошей. На мені стара шуба, якій 50 років, і шапка. Було холодно, мороз. Люди йшли вулицею, як у фільмах про біженців. 

Нас зупинив військовий і сказав, що мене можуть посадити в автобус, а син нехай іде пішки до пункту збору. Я відповіла, що сина не покину. 

Ми йшли разом. На дорозі лежали тіла військових, ми просто проходили повз, не дивилися.

Нас довезли до села Володарське. Там ми довго чекали. Потім окупанти нас посадили в маленький автобус, ми були останні в колоні. Син дорогою прошепотів: «Я думав, що нас розстріляють». Телефони перевіряли, сина окремо допитували. Сказали, що везуть у Таганрог, а в результаті ми більше доби їхали й опинилися у Володимирі. Потім - ще пересадки, перевірки. Потім поїхали до Санкт-Петербург, звідти — у Прибалтику, а далі до Болгарії, де в родичів була кімната. Там ми прожили літо. Згодом я повернулася до Києва.

Майбутнє я бачу тільки вільним. Я хочу, щоб Україна була незалежною державою і ні від кого не залежала. Хочу повернутися додому у свою квартиру.