Олена Петрівна живе в селищі Билбасівка Донецької області і залишати його не планує. У неї є власний будинок, невеличке господарство і огород, робота на якому відволікає її від усіх проблем. Бойові дії в селищі не йдуть, тому Олена Петрівна продовжує жити своїм звичним життям 

Мені 66 років. Я пенсіонерка. Живу в селищі Билбасівка Донецької області.  

24 лютого знаходилася вдома. По телевізору сказали, що почалася війна, хоча вона з 2014 року не припиняється. 

У мене свій будинок. Світло і вода є. Маю свій колодязь. Газу поки що немає, але обіцяють найближчим часом дати. Зараз пічку топлю дровами. Лікарня і магазини працюють. Продукти привозять. У мене на огороді все своє: капуста, морква, буряк, помідори, огірки. Фрукти також свої. Раз на місяць отримую гуманітарну допомогу. 

Відволікатися від того, що відбувається, мені допомагає господарство. У мене є курочки й огород. Я ціле літо проводжу на городі. 

Пустили автобус до міста. Він деякий час не курсував після того, як війна почалася. Дорого, але все одно інколи їжджу по деякі ліки та продукти. Електричка також відновила рух. 

Виїжджати нікуди не збираюся. Я перенесла дві операції, тож за станом здоров’я не можу. Та й не хочу. У нас було таке, що люди, які зважилися виїхати, загинули в дорозі.

Якщо мені судилося померти, то краще хай це станеться вдома.

Я думаю, що війна триватиме довго, не менше одного-двох років. Шкода молодих хлопців, які пішли воювати. Це знищення нації. Знищать молодь – залишаться одні старці. Але хочеться сподіватися, що після перемоги все добре буде, все відбудуємо. Головне, щоб між людьми взаєморозуміння було.