Усе життя Володимира Бузаджі пройшло в Кирилівці, його родина не стала міняти місце прописки навіть у той час, коли за півкілометра від села вибухали снаряди. Зараз чоловік разом із близькими намагається налагодити життя в нових реаліях, де немає роботи.

Я мрію, щоб війна закінчилася, і нормальне життя почалося, адже зараз ми, як на пороховій бочці. Я живу в Кирилівці, це всього в 10-15 кілометрах від активних бойових дій. Ми, можна сказати, на другій лінії.

Метрів за 500 від нас падали снаряди. Доводилося годину-дві в підвалі сидіти. А зараз у нас серед села стоїть блокпост. Всього 150 дворів, які розділили. Коли їду на інший кінець села до тещі, буває, зупиняють і перевіряють документи.

Зараз відчуваю себе більш-менш у безпеці, але ще в 2013 році роботу втратив, виїжджати нам нікуди було, так і живемо. Зараз автобус не ходить, ми відрізані від життя. Дружина не працює, а я на біржі [на обліку в центрі зайнятості]. Так і живемо.