Коли почалася війна, були вдома, в м. Краматорськ. Якраз не спала ніч, тому що у дитини різались зубки. Під самий ранок почали засинати і тут «бах», що аж дом здригнувся. Думала що наснилося( потім ще приліт…

Одразу в голові всплили згадки з 2014 року. Написала знайомому воєнному, спитавши «Почалося?» , на що він коротко відповів «так!»… 

Перебуваючи в приватному секторі міста, над нами збили касетну ракету… Молодшу дитину (на той момент 1.9рочки) в одному памперсу схопили і кинули в підвал, старша (3.7 на той момент) була більш-менш вдягнена. В той день вирішили евакуюватися.

Виїхали з дітьми майже без грошей в нікуди( була дуже важка дорога, дітей постійно укачувало., страх, паніка… Залишила маму і бабусю дома😓. Спасали дітей… З того моменту жодного разу не була дома.

З гуманітарними проблемами стикнулися на початку. Не могли знайти житло, попросилися до родичів (вони раніше виїхали) переночувати. Ходили,  шукали житло. Згодом знайшли. Останні гроші віддали за аренду.

Дякуючи місцевим, вижили) спочатку принесли все необхідне (їжу, хімію, дітям іграшки), допомогли чоловіку змогу підзаробити.

Спочатку виїхали сімʼєю (я,чоловік і двоє дітей). Залишили маму та стареньку бабусю вдома((( з часом бабусі не стало, мама приїхала до нас, а чоловік уіхав в інше місто. До початку вторгнення була у декретній відпустці (до того працювала бухгалтером на місцевому підприємстві). Зараз продовжила декретну відпустку, бо діти постійно хворіють, а моя мама не в змозі сидіти з дітьми за здоров’ям. Тому в подальшому, хочу змінити професію та скоріше вийти на роботу.

Приємно вразила допомога місцевих в евакуації. Коли принесли пакети з їжею, хімією та іграшками, я не змогла стримати сліз… Ми не звикли, щоб нам хтось коли небудь допомагав та ще й задарма.

Про початок війни нагадує тревожний чемоданчик зі всіма документами+сухпай+вода. Заготовила на всяк випадок, як тільки почали говорити, що буде вторгнення. Ніхто не вірив, всі з мене сміялися… Стоїть досі.