Леміш Михайло, 9 клас, Бердянська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 20

Вчитель, що надихнув на написання есе - Анисенко Дмитро Миколайович

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни... Вже минула 1000 днів цього суцільного жаху. Я хотів би розповісти свою історію тих днів. 24 лютого 2022 року я зустрів вдома, в Бердянську, навіть не здогадуючись, що сталося. Я зрозумів, що розпочалась широкомасштабна війна, коли взяв телефон у руки. Першим, що я відчув, було нерозуміння того, що відбувається. Здавалося, що все це жарт, і в сучасному світі такого не буває.

В окупації наша велика родина (4 дітей, мати та тато) пробула півроку. Все навколо майже не викликало жодних почуттів, бо цілими днями я сидів вдома через те, що батьки боялися кудись відпускати.

Хто знає, що могло б статися в місті, захопленому озброєними чужинцями?! Найяскравіший спогад тих днів -  барбекю в гаражах, бо це був момент, коли ми відволіклися й могли просто насолодитися життям. Потихеньку підбиралось питання про виїзд з російської окупації. Ми міркували про цей крок ще з самого початку “повномасштабки”. Перший час боялися це зробити. Потім старший брат здавав сесію, і ніхто не знав, на скільки б затягнувся виїзд. І все ж таки, через декілька місяців вирішили, що треба виїжджати, бо потім буде складніше.

Куди, ми знали давно, бо ще з перших днів війни батьків запросили друзі. Сказали, що якщо треба - їхати до них.

Чотири дні ми жили на заправці біля блок-посту й чекали, коли нас випустять. Виїхали під пострілами ворожих танків у декількох сотнях метрів від нас. Зупинилися на ніч у Запоріжжі, а потім поїхали далі. Зараз я перебуваю в Ужгороді. Зустріли нас там із посмішкою на обличчі та допомогли облаштуватися на місці все ті ж друзі батьків.

До війни, якщо чесно, я майже нічого й не планував на далеке майбутнє, але моє життя з того моменту змінилося кардинально. Навчання перейшло в дистанційний режим. Всі друзі залишились у Бердянську. Спочатку було незвично, але трішки пізніше звик до цього.

Час від часу задаю собі питання: “Чи став я сильнішим з того часу? Яких людей більше - добрих чи поганих? Що для мене важливіше: мир чи справедливість?”

Я вважаю, що за час війни більшість моїх співвітчизників стали сильнішими, і я теж. Хотів би навести цитату з аніме, яка, на мою думку, вдало ілюструє сучасну ситуацію у відносинах між росією та Україною: "Коли починається війна, обидві сторони стають поганими. Адже з двох сторін ідуть убивства", - як казав літературний герой Ґенрюсай Ямамото, головнокомандуючий однієї з протиборчих сторін. На мою думку, нема абсолютно добрих чи поганих людей. Усі ми помиляємось, і це нормально. І все ж я вірю, що добрих більше.

Якщо обирати між миром та справедливістю, для мене важливіший мир. Але остаточний. Так, щоби була повна гарантія, що цей мир буде навіки.

На жаль, наші вороги не прагнуть миру. Російському народу я би хотів побажати зрозуміти, що не все, що кажуть у телевізорі - правда. І що вже треба наважитися на звергнення диктатури. Вони бояться і нічого не роблять. Майдан  2014 року в Києві повинен бути прикладом для них, як треба зробити, щоб усе змінилось.

На мою думку, росіянам не можна вірити. Ще наприкінці 19 століття канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк казав: “Договори з росією не варті навіть паперу, на якому вони написані”.

З огляду на історію можна стверджувати, що ми ніколи не були братами, лише ворогами. Нашою помилкою стало те, що ми підписали Будапештський меморандум у грудні 1994 року та передали росії третій в світі ядерний потенціал. Але я впевнений, що все погане мине. Ми переможемо, і буде мир, на якій усі ми дуже сильно чекаємо!