До війни все було добре: була своя квартира, машина, ми працювали. А зараз немає нічого, все розбили. 

У перший день війни у мене був якраз вихідний. Просто не вірилося, що таке може статися. Ми ще півтора року там були. З медикаментами були проблеми, бо аптеки зачинилися, а з харчами – ні. Нам волонтери привозили гуманітарну допомогу. Коли води не стало, то ми їздили на джерела, а потім нам машинами привозили воду.

Найбільше шокувало те, що поряд із нами жили люди, які співпрацювали з ворогом.

Виїхали ми тільки ось у вересні, коли зовсім нам розбили квартиру. Ніхто не думав, що так усе затягнеться. Живемо в Запоріжжі, тут є містечко для переселенців. 

Поки що про майбутнє, чесно кажучи, не можу нічого сказати.