Я жила в Сєвєродонецьку, працювала в банківській сфері. У перший день війни у мене було п’ятдесят дзвінків. Мене це шокувало, бо у мене було тихо. Так було недовго. За декілька днів зник зв'язок, я намагалась працювати з дому. Не було води, світла й газу. Я вимушена була спуститись у підвал. Не могла усвідомити, що це відбувається зі мною. Місто обстрілювати дуже сильно. Виходити  на вулицю було небезпечно. Багато хто готував їжу на багатті. 

Я все покинула та виїхала з Сєвєродонецька. На трасі стояли люди й пропонували каву та чай. Мені було дуже приємно бачити таку турботу. Зараз я живу в Харкові, бо тут дешевше житло, ніж в інших містах. Зараз чекаю тільки миру.