Все моє життя пройшло в Лисичанську. У перший день війни почались обстріли, але я нікуди не поїхала. Обстріли були дуже сильними. Магазини та аптеки не працювали. Продуктів не вистачало. Місто було в оточенні. Над моїм будинком постійно свистіли ракети. Повз мій двір люди ходили за водою. Одного разу на зворотньому шляху у тачці везли вбитого чоловіка. 

За мною в місто приїхала онука. Вона наполягала, щоб я виїжджала. Я погодилась евакуюватись на декілька тижнів, але вже два роки триває війна. Зараз я живу в Харкові. Були прильоти біля мого будинку і тут. Я дуже хочу додому, а як воно буде далі, я не знаю.