Перед війною я планувала майбутнє. Хотілося звичайного спокійного життя: працювати, ростити дитину, думати про щось добре. Але все обірвалося раптово. Почалася війна.

Я зібрала найнеобхідніше і пішла в підвал. Вибухи не стихали. Жити на шостому поверсі стало неможливо. Кожен звук здавався небезпекою. Потім з дитиною ми спустилися в метро. Там було багато людей, холодно, діти плакали, ніхто не знав, що буде далі.

Місяць я не могла виїхати. Скрізь були черги, дороги були забиті машинами. Потім, нарешті, вдалося виїхати з чоловіком і дитиною до мами. Там ми трохи відпочили.

Згодом переїхали в інше село, де тихіше, хоча війна відчувається й там. Моє життя змінилося повністю. Тепер найважливіше, щоб дитина не боялася, щоб ми всі були живі. Я щодня думаю про мир. Хочу, щоб ми знову могли просто жити, як колись.