Мені 46 років. Ми з чоловіком жили у Великій Писарівці Охтирського району Сумської області, що неподалік від українсько-російського кордону. 24 лютого почули гуркіт військової техніки, потім почули постріли. Відразу зрозуміли, що сталося щось серйозне. Зателефонували рідним. 

Вибухи лунали неподалік від нашого дому. Було влучання у сусідній двір – знесло дах і вибило вікна. Коли це сталося, ми з дітьми були в коридорі. Після цього ми виїхали до старшої доньки в Лебедин. Діти ще довго приходили до тями. 

Зараз орендуємо квартиру. Одна донька дистанційно навчається у школі, інша – в педучилищі. Нам із чоловіком ще не вдалося зайти роботу. Ми дуже вдячні за гуманітарну допомогу Фонду Ріната Ахметова та іншим благодійним організаціям. 

Тяжко жити не вдома, однак я тримаюся. Діти й онуки підіймають дух. Хочеться, щоб війна закінчилася до літа. Дуже хочеться миру, тепла і домашнього затишку.