Шендерук Діана, 1 курс, Відокремлений структурний підрозділ "Волинський фаховий коледж національного університету харчових технологій"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Матвійчук Олена Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Для мене ще тоді меншої дівчинки – це було щось далеке, на Сході України, що ніколи мене не торкнеться. А от уже 1000 днів – це наша реальність. Дата 24.02.2022 року запам’ятається усім назавжди, адже ранок того дня змінив усе наше життя. Я прокинулася  в нерозумінні: що відбувається?

Вибухи лунали неподалік нашого дому. Цей день і досі здається мені сном, в якому я не розуміла, як таке можливе у наш час.

Ми з сім’єю одразу швидко зібрали речі, взяли нашу собачку та поїхали  у безпечніше місце, до родичів в іншу область, подалі від великих міст. Перші дні, тижні йшли з роздумами, а що буде? Коли я повернуся додому? Чому так? Потім приїздили додому іноді, але через відчуття небезпеки, особливо під час тривоги поверталися назад до родичів. Через певний період, не пам’ятаю скільки, повернулися назад, адже сумували за домом. Ми дізналися, що наша сусідка волонтерить і їй потрібна допомога. Відтоді я теж займаюся волонтерством, усвідомлюючи, наскільки це важливо для нашої з вами безпеки та як це підіймає бойовий дух військовим на фронті.

Уже позаду – тонни відправленої на Схід допомоги, десятки машин, на які донатили люди щодня, та збори на благодійних ярмарках, сплетені кілометри маскувальних сіток, але ми не зупиняємося і будемо продовжувати до перемоги.

За час війни багато чого змінилося у моєму житті: я закінчила школу та стала студенткою коледжу, змінилися і мої погляди на життя. Війна навчила мене жити тут і зараз, цінувати усі щасливі моменти з сім’єю та друзями. Звісно, як і у всіх, моя найзаповітніша мрія – це перемога та мир. Хоч поки я не знаю, як це станеться і яким буде цей день, але я вірю, що він скоро настане. Ми будемо жити у вільній Україні, яку разом відбудуємо!