«Для мене важливо було навчитися жити попри війну і не розгубитися»

Кожен з нас бореться по-своєму. Хтось захищає на передовій, хтось волонтерить, а хтось робить усе, що може, щоб підтримати свою країну. Війна змінює все. Зникають ілюзії та з'являються нові цінності. Для мене ці 1000 днів - це подорож самопізнання, зростання, протистояння страху та віри в успіх. Це була нелегка подорож, але я знаю, що на цьому шляху я стала сильнішою.

 

Але тривога супроводжувалася новими силами. Це було бажання робити та допомагати іншим. Спочатку було важко звикнути до змін. Усе навколо було нагадуванням про небезпеку, але водночас прикладом людяності та героїзму. Я бачила, що сусіди, які раніше мало спілкувалися, зійшлися і допомагали один одному. Волонтери збирали пожертви для військових і переселенців і намагалися допомогти незнайомцям навіть добрим словом. Моя подорож полягала в тому, щоб надавати допомогу людям. Я допомагала складати гуманітарні набори, а новим хобі став нетворкінг. Тоді ми всі дізналися, що навіть маленькі дії мають великий вплив.

 

Але навіть у найважчі хвилини мене підтримували оточуючі. Спілкування з друзями, спільні плани на майбутнє вселяли віру в те, що все буде добре. Для мене важливо було навчитися жити попри війну і не розгубитися. Ці 1000 днів були для мене не лише викликом, а й навчальним досвідом. Я навчилась цінувати такі прості речі, як сімейні обійми, телефонні дзвінки друзям, ранок без сирен і день без вибухів. Я дізналась, що кожен із нас має силу впливати на світ. Навіть якщо ви не думаєте, що багатьом загрожує небезпека. Наша подорож ще не закінчена, але я впевнена, що разом ми укподолаємо всі труднощі та зустрінемо день перемоги.