Я сподівалась, що війна закінчиться швидко. Сиділа в підвалі у Лисичанську, не думала, що станеться найстрашніше. Воду та світло вимкнули. Виживати довелось у нелюдських умовах. Вибухи були дуже сильними, вийти на вулицю було страшно. 

Я виїжджала з чоловіком та мамою. Вона старенька, важко їй далась дорога. Ми зупинились в Дніпрі. Тільки зараз я розумію, що мого житла немає. Довго не могла звикнути до цієї думки. Важко орендувати квартиру, але іншого виходу у мене немає. Все, що я наживала, залишилось в Лисичанську. Я усвідомлюю, що нікому не потрібна. Намагаюсь жити власним життям, яке для мене поки що на паузі. Сподіваюсь, що війна закінчиться, і настане тиша.