Війна мене застала в Кремінній. Я опинилась під обстрілами. Доводилось постійно сидіти в підвалі, де було чотирнадцять людей. Морально важко було наважитись на виїзд. Думала, що все швидко закінчиться. Так сталось, що довелось виїжджати під обстрілами. Мій чоловік працював в ДСНС, йому сказали перевестись. Було страшно, але потрібно було залишити рідне місто. 

Нас дуже гарно прийняли в гуртожитку коледжу. Там були привітні люди, підтримували, чим могли. Надавали допомогу, багато людей співчувало нашому горю. 

Мої рідні зараз залишаються в окупації. Я дуже хочу їх побачити. Чекаю миру в Україні. Сподіваюсь, що люди в нашій країні отримають належну підтримку. Хочу, аби мої діти навчались у спокої та тиші.