Все почалося так швидко, що не встигла збагнути, що відбувається. Війна увірвалася у наше життя, і стало страшно. Магазини та аптеки закрилися, їжі майже не лишилося. Ліки теж не було, і це додавало тривоги. Щодня я боялася виходити на вулицю — вибухи чулися поряд, удома тремтіли. У мене була власна хатинка та город. Іноді здавалося, що все кінчено, що виходу нема.

Я виїхала до Кропивницького, тут на мене чекали діти. Дуже хотілося б вірити, що все це колись закінчиться, що настане мир. Дуже хочу, аби вцілів Покровськ – моє рідне місто.  Знаю, що ситуація там погіршується. Мрію, аби можна було спокійно жити і не боятися, можна було б повернутись додому. Дуже чекаю на цей день. Мої діти та онуки за кордоном, чекаю їхнього повернення.