Я з чоловіком і дітьми спали, коли нам подзвонили старші діти, сказали, що війна страшна почалася.

Найтруднішим було негайно забрати діток, і тікати з дому, орки вже від нас були у сусідньому селі. Потім їхали через всю Україну, двоє суток, спали в машині, заїхали забрали старшу доньку з новонародженою дитиною, онучок.

Тікали по селам, десь переночувати, бо кругом літали літаки російські. Було дуже страшно за дітей.

З гуманітарною катастрофою під час війни довелося стикнутися. Дитяче харчування, дитяча вода та памперси, не могли ніде купити.

Знайшли волонтерів, які нам допомогли, бо ніде не було у магазинах.

Війна позначилася на нашій сім'ї погано. Втратили дім, роботу майно, яке нажили з чоловіком за 26років. Зараз з родиною живемо окремо. Старші діти за кордоном, зять захисник, ми з чоловіком намагаємося триматися заради двох менших доньок. 

Чоловік важко працює, енергетиком. Відновлює світло після обстрілів.

Раніше працювали на землі, була пасіка 30 вуликів, господарство. Тепер чоловік опановує нові професії, був електриком, став енергетиком.  А я хочу вивчитися на кондитера.

Приємних моментів під час війни не було. От тільки, коли добрі люди допомагали їжею з города, речами.

Є речі, які нагадують нам про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. Це речі дітей з дому, іграшка. Просто теплі галоші та чоботи, які я кинула в машину, щоб не змерзнути в дорозі.

Все, що взяли в машину для дітей, все залишилося на згадку. Сумка з документами, яка пахне домом.