Ми залишили все, що мали, і почали життя наново. Дитина сильно травмована війною — ми перебували під обстрілами два тижні.

В наш дім прилетів снаряд, після чого ми прийняли рішення виїхати. Евакуація тривала майже тиждень — через Луганськ, територію Росії, Латвію, Литву та Польщу.

Перший день війни ми були вдома. Прокинулися від повідомлень родичів з Одеси та Харкова. Я розбудила доньку і сказала, що почалася війна. Спочатку в нашому місті було тихо до 10 ранку, поки окупанти не скинули бомбу на аеропорт. Місто здригнулося. З тих пір обстріли стали цілодобовими — сирени навіть не вмикалися, бо прильоти були щохвилинні.

Дитина спочатку намагалася залишатися спокійною, але через три місяці почалися панічні атаки. Вона намагалася стримувати емоції, але психіка не витримала постійного стресу.

День евакуації був одним із найстрашніших: ми виїжджали під постійними обстрілами, губили свою колону і не знали, чи виживемо.

Досі ми боїмося гучних звуків та літаків. Донька періодично має панічні атаки та не може адаптуватися в новому оточенні. Під час перебування в Сєвєродонецьку не було світла, газу, води, а їжі майже не залишалося.