Ми живемо в прифронтовому Чермалику. У нас вікно в кімнаті вже пів року забите залізом і дошками, навіть у сонячний день усередині темно. Це для того, щоб коли падають снаряди, осколки всередину не полетіли. Коли на городі падав снаряд, осколки розліталися.
З початку війни я боюся за п'ятьох дітей. Усі вони неспокійні. Коли стріляють, дуже бояться. Наймолодший Руслан народився три місяці тому.
Усю вагітність я ховалася в підвалах. Пологи пройшли важко, дитина народилася слабкою. Щоб виходити малюка, я віддала всі заощадження. Навіть нема на що було купити їжі.
Мене з дітьми прихистила колишня свекруха, хоча в неї самої повна хата. Нас зараз живе там десять людей, і всі в чотирьох кімнатах.
Найголовніша проблема – немає води.
Щоранку я з відрами йду до сусідів, наповнюю всю тару, яка є. Виживаємо завдяки гуманітарній допомозі.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.