У мене був ще живий батько. Його підняв дзвінок від похресника, він проживає в Києві. Він сказав, що в нас почалася війна. Ми не повірили, а потім почали дивитися новини. І в нас у місті також ставало все гучніше і гучніше – бойові дії наближалися. 

Переломний момент був, коли прилетів снаряд до сусідів. Ми разом гасили полум'я, потім до інших сусідів прилетів снаряд. А потім прилетіло в наш двір біля альтанки, батьки були на вулиці, і осколки, вся земля у двір полетіла. Батьки попадали. Тоді ми за дві години зібрали речі і батько нас відвіз - так ми швидко зібралися.

Ми виїхали в кінці березня 2022 року. Після того я вже дома ні разу не була. Батько ще приїжджав - по роботі вони продукти привозили людям. 

У нас війна з 2014 року в Авдіївці, тому були потрясіння в тих роках. Важко було з міста в місто переїжджати з речами, це дуже важко. В одному місці наче звикнеш, а тобі кажуть: «Приїжджає син, шукайте інше житло». І куди бігти, куди переїжджати, коли немає свого житла? А ще у нас маленька собачка, і коли переселяєшся, хазяї кажуть: з тваринами нам не треба.  А ще момент, коли піднімається ціна на  житло. Просто кажуть таку суму, і думай, як бути далі. 

Я зараз без роботи. Багато людей, у яких немає роботи, кошти закінчуються, а за житло беруть 10-17 тисяч. Не дуже подобаються такі речі. Важко матеріально і морально - нікому такого не побажаєш. Нехай у всіх все буде добре, щоб люди не знали, що це таке. 

Хочеться, щоб швидше війна закінчилася і було мирне життя, щоб ми могли планувати кудись їхати спокійно відпочивати, щоб військові повернулися до своїх сімей, щоб мир був.