Через війну ми вимушені були покинути домівку і рідне місто, втратили роботу і квартиру. Ми переселенці з 2014 року. Найважче було втрачати все вдруге. Перший раз ми залишилися без квартири в Красногорівці. Тоді придбали трикімнатну у Вугледарі, знайшли гарну роботу, діти навчалися, займалися в школі мистецтв. Квартира у Вугледарі згоріла повністю. Ми два місяці жили у підвалі під постійними обстрілами. Шокуючим було саме те, що у Вугледарі прицільно стріляли по мирним. Особливо по тим місцям, де роздавали хліб та воду, також по евакуаційним автобусам. Коли проживали у Вугледарі, то була нестача води, як питної, так і, навіть, технічної. Пили солону з технічної свердловини на гаражах. Медикаментів на той час не було зовсім. Всі скидувалися та ділилися один з одним. Виживали тільки тим, що об'єднувалися. Всі чоловіки під обстрілами ходили за водою, всі жінки разом готували. Коли затихла інтенсивність обстрілів, всі, хто з дітьми, евакуювалися.