Дід Тарас | Олешки

"Всі речі діда Тараса потонули разом із його домом"

Московський вокзал, Санкт-Петербург. Щодня о першій годині дня сюди приїжджає потяг із Євпаторії. Саме цим поїздом прибувають українці з лівобережжя Херсонщини, до сьогодні окупованого Росією. Після підриву Каховської ГЕС багато з них втратили домівки і тепер вони вимушені виїжджати у пошуках притулку. Для більшості Санкт-Петербург – лише проміжна зупинка у подорожі, потім вони виїжджають у країни Євросоюзу. А там, на місці, вони отримують першу допомогу від волонтерів – одяг, їжа, нічліг тощо. Матеріал Радіо Свобода.

Проєкт Север.Реалии поспілкувався із українцями, які наважуються на евакуацію через територію країни-агресорки, а також – із волонтерами, які їм допомагають.

Волонтерка Марина (ім’я змінено, – ред.) щодня зустрічає українських біженців на пероні вокзалу у Санкт-Петербурзі. Разом із нею, розповідає, працюють кілька людей одночасно.

«Дід Тарас 1940 року народження сидів на даху свого будинку в Олешках кілька днів, – каже Марина. – Сусіди на човні зняли дідуся з даху, і він приїхав до Петербурга за допомогою волонтерів. На ньому були обрізані калоші з устілкою, в яку в'їлася глина, штани і сорочка, видані волонтерами. Всі речі діда Тараса потонули разом із його домом, усім його життям, могилою дружини».

Жінка розповідає про діда Тараса: «дитина війни», важко працював усе життя – був і водієм швидкої, і трактористом, і завгоспом, і учителем праці у школі. Чоловік виїхав до Польщі, куди його вже давно кликав син. Але він, розповідає волонтерка, хотів померти на рідній землі.

«У Тараса зір мінус 12. Я мріяла про диво – раптом підходящі лінзи є в наявності і ми зробили б Тарасові нові окуляри. Але, на жаль, таких лінз немає, виготовлення займе кілька днів. А Тарас та ще дві бабусі із затоплених територій наступного дня виїхали до кордону. Тому ми лише протерли лінзи, купили футляр та спрей для окулярів. І ще встигли купити валізу та сумки на колесах для бабусь», – згадує вона.