Для Тетяни війна почалася з ранкових вибухів. Жінка заспокоювала маленького онука, що це грім, але усвідомлення невідворотного прийшло одразу. Ракети, що летіли на Київ, пролітали прямісінько над її хатою. З перших днів Тетяна разом з чоловіком долучилися до волонтерської допомоги – почали збирати продукти і плести сітки. Не полишають цю працю й до сьогодні, адже добре усвідомлюють ціну перемоги і важливість суспільного внеску кожного.