Мені 75 років. До війни мешкав з дружиною в селі Велика Комишуваха Ізюмського району Харківської області. З 24 лютого ми сиділи в погребі й переживали, щоб нас не завалило. Кружляли літаки і скидали бомби. На початку березня було влучання у наш будинок. Після цього зять під обстрілами вивіз нас у Павлоград. У квітні ми повернулися, посадили огород. А 29 квітня знову почалися обстріли – ми втекли в Михайлівку Сумської області. Прожили там близько року.  

Зараз мешкаємо в селі Грушуваха Ізюмського району. Тут жив син зі своєю дружиною. Від їхнього будинку залишилися лише стіни й газопровід. Намагаємося облаштувати його. 

Люди дали газову пічку і балон – тепер можемо готувати їсти. Ночуємо в сусідчиній кухні. 

Водопровід потрібно відновлювати. Ходимо во воду з відерцями за чотириста метрів. Єдине, що тішить, – це гуманітарна допомога. Ми дуже вдячні за неї. 

Хочеться зустрітися з сім’єю. У нас четверо дітей, семеро онуків і четверо правнуків – всі роз’їхалися через війну. Лише зять залишився в нашому селі. Інші роз’їхалися по Україні. Дехто виїхав у Чехію.