Я жила в центрі Маріуполя. 24 лютого мені зателефонував друг та повідомив, що почалась війна. Я побачила, що батьки кудись збираються. Я була розгублена, не могла ні на чому зосередитись. Не розуміла, що буде далі. Спочатку росіяни обстрілювали околиці. Я сподівалась, що місто не окупують. Потім не стало світла, води та газу. Їжа в мене була, бо з сусідами ділились один з одним. Ми топили сніг, аби була хоч якась вода. Всі, хто були в підвалі, їли маленькими порціями, щоб харчів вистачило надовго. 

9 березня снаряд прилетів біля мого будинку. Потім був другий раз, третій … Будинок згорів, тож ми переходили з одного підвалу до іншого.

Довго так виживати було неможливо. З батьками ми вийшли пішки з міста. Ми шукали волонтерів, які можуть нас вивезти. Все ж таки нам вдалось врятуватись. Зараз живемо в Києві. Віримо, що все буде добре.