Була вдома і збиралася на роботу, але зателефонувала сестра і сказала, щоб збирала валізу, тому що війна. Це страшно. Саме найважче було пережити, коли пропав мобільний зв'язок і неможна було зв'язатися з дітьми і родичами. Всі думали, що нас вже немає на світі.

Живемо в багатоквартирному будинку, то води і світла не було, зразу була паніка, де взяти води, куди бігти, в кого просити? З їжею зразу було все нормально, а потім катастрофічно не вистачало хліба, його тоді так хотілося.

Наразі живу з родиною, Слава Богу, ніхто не загинув. Є робота, поки немає можливості щось змінювати  Бережу шоколад, який мені дав військовий наш, коли нас звільнили від окупації.