В перший день у Снігурівці було чутно вибухи, літаки літали. Бахало все, авіабомба біля нас впала, а потім ще чотири штуки скинули, а потім була окупація з 19 березня.

Роботи не було, фінансово було важко. Ми ходили отримували гуманітарну допомогу. Близько біля нас прилітало, і ми вирішили, що краще виїхати, бо життя дорожче. Сіли і виїхали машиною. 

Нам їхати не було до кого, просто так виїжджали. Спочатку ми були в районі Баштанки, а потім поїхали у Вінницьку область в село.

Коли повернулися, наш будинок стояв неушкоджений. Але все винесли з квартири, всю техніку. Речі мої винесли. Все було пусто.

Ця війна психіку всій родині порушила. Найважче було психологічно, коли накривали літаками, - це саме страшне. 

Хочеться, щоб війна закінчилась скоріше. У нас і досі прилітає, так що тут не те що мріяти про майбутнє, а не знаєш, чи ніч переживеш.