Перший день війни був страшним. Бомби летіли, ми не спали ночами - лазили по хаті, ховалися. Все розбите. Боялася я, щоб діти і онуки були живі. Ми багато пережили.

Нічого не стало: ні газу, ні води. Ліки підвозили, але пізніше, а спочатку нічого ніхто не підвозив.

Під’їжджали маршрутки, і ми відразу їхали. Все кинули в квартирі. У нас не стало нічого: все винесли з квартир, а потім повністю дім розбили. 

Ми наразі в самому Кропивницькому. Непогане місто, але дорогі квартири.

Якби тільки мир був. Ми молимося і надіємося, що скоро буде мир.