Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Іде людина дорогою життя, зустрічаючи на шляху радісні, добрі дні дитинства, квітучі роки юності, сповнені емоцій, нових почуттів, крокує заклопотано в зрілість. Живе, творить, любить, будує, працює, кохає, мріє, радіє, сподівається…

І раптом над її життям з’являється чорна хмара війни. На світанку 24 лютого 2022 року, замість щирого вітального «доброго ранку», чує страшну звістку: «Почалася війна!»

Вихор трагічних подій уривається в дні кожного українця. Блискавка болю, страху, відчаю б’є по людських душах…

1000 днів і ночей уже минуло з того злощасного ранку. 1000 днів і ночей без спокою, із тривогами, хвилюванням, розпачем і болем, журбою і відчаєм. Кожен із цих днів ніс для людей утрату: у когось не стало батька чи неньки, хтось залишився без брата чи сестри, не дочекалися батьки сина чи доньку… Скільки покалічених душ, знівечених доль, згорьованих сердець!

У моєму житті за цей час сталося безліч подій: утратив брата, бо морально його вбила саме війна; провів в останню путь знайомих юнаків, односельців, які повернулися «на щитах»; став свідком жахливих руйнувань людських домівок сироватчан та жителів Великого Бобрика, а також навчальних і медичних закладів та інфраструктури на Сумщині.

Жахливо, що все це страхіття продовжується, ракети знищують мирне населення, нашу націю. Хіба це справедливо? Перед такою силою людина, звичайно, не виживе.

У ХХІ столітті треба змагатися не зброєю, а надбаннями в науці, техніці, боротися із хворобами, винаходити ліки, що допоможуть онкохворим тощо… А в нас війна! Земля вже не витримує безчинства й свавілля людини: недаремно відбуваються катаклізми на планеті. А світ мовчки спостерігає. Хто ж виграє? Гордий, мужній, працьовитий, вольовий український народ чи маразм ненажерливих жорстоких тварюк.

Кажуть, що в 16-17 років – це пора розквіту юності, найщасливіші роки, але в мене з них просто вкрали радість, безтурботність, комфорт, спокій, веселощі, упевненість у майбутнє…

Ми з мамою пробували виїжджати з України в Польщу, щоб здобути знову спокій, але нас вистачило на два тижні. Не змогли перебувати там, коли вдома залишилися рідні люди, коли вони в небезпеці, коли над ними чатує смерть, і ти розумієш, що можеш їх не побачити ніколи.

1000 днів і ночей змусили переосмислити цінності життя, змінити ставлення до людей: з’явилася неабияка любов, якою хочеться обійняти і зігріти скривджених, і неприємне відчуття ненависті до ворогів, а також прагнення довести, що Україна була, є і буде завжди! Буде український народ!