Перше, з чого почали рашисти, - обстріляли аеродром у Миколаєві. Моя дочка поряд проживала, зателефонувала нам і сказала, що почалася війна. Моє коріння українське, тому я дуже тяжко це прийняв. Мені тато розказував дуже багато про війну, в нього було кульове поранення в спину. А коли ця розпочалася, я всі свої сили кинув на допомогу нашим військам, і на сьогоднішній день також допомагаю хлопцям. Дуже багато ховаємо хлопців. Ось буквально вчора похоронили.

Ми в Галіциновому, тут перша лінія оборони. Я сам пенсіонер, але допомагаю військовим, чим можу. Онучка навчається в університеті з міжнародних відносин, онук закінчив Миколаївський університет, за кордон вони поїхали ще забагато до війни. Дружина зараз також за кордоном.

Я немолода людина і не сказав би, що мені страшно - прильоти ці всі пережив і переживаю, але дуже за дітей страшно, за старих, які залишилися самі. 

Я тут по кругу їздив, то у нас розрухи повні, тому що ми на першій лінії стояли. Тяжко на стариків дивитися: все, що вони за життя надбали, все їм побили. Школи, магазини зруйновані. Очаків біля нас - його кожен день обстрілюють. У мене будинок також постраждав, але я його відбудую сам, нічого страшного, було б здоров’я.

Я вважаю, щоб війна закінчилась, спочатку треба Україні побороти корупцію хоч частково. Українці такі люди - як горе, то всі згуртувалися відразу. Але треба з верхівки дивитися. Я думаю, скоро все закінчиться, буде все Україна, і будемо ми всі жити щасливо і гарно. Молодь наша повинна жити і піднімати внуків наших.