«Всі, з ким я того дня розмовляла, загинули»

Валентина Михайлівна пережила бомбардування і навіть тимчасово виїжджала із Станиці до сестри. Проте прожити далеко від рідного дому жінка змогла близько місяця і повернулася до рідних котів та собак, яких нізащо не може покинути.

Гарне життя було до війни. А першого дня я трохи під бомбардування не потрапила, коли йшла з ринку. Досі мене трясе від цих спогадів.

Я поверталася з ринку та вирішила на вокзалі пересидіти. Думаю, хай постріляють, а я посижу. Коли почала йти додому, то з однією знайомою постояла на вулиці Островського, поговорила, то з другого. А потім йшла сусідка і забрала мене звідти. Пізніше я дізналася, що всі, з ким я того дня розмовляла, загинули. І я могла загинути, якби вона мене звідти не забрала.

Коли прийшла додому, побігла до сусідки навпроти і кажу, мовляв, летить літак, бомбитиме нас. Вона відмахнулася, каже: «Михайлівно, що ви вигадали? Навіщо нас бомбити? Що у нас тут заводи чи фабрики?» Я сказала, що мені так здалося і пішла на подвір'я, а тут якраз почали снаряди падати. Я в сарай забігла, він весь тремтів.

А коли 2 липня бомбити почали, ми бігли на дизель, який їхав до Луганська. У мене там племінник живе. Коли бігла, у мене відмовили ноги. Мене там у вагон закидали прямо. Я на колінах доповзла до сидіння і приймала таблетки, щоб розслабитися. Потім вийшла на залізничному вокзалі, але йти не можу. Попросила довести мене до зупинки маршруток біля вокзалу і там ще з годину просиділа поки що трохи відпустило.

Побула трохи у племінника, а потім він мене до Біловодська відправив. Там жила моя сестра. Пробула я там липень, а потім повернулася і вже нікуди не виїжджала. У мене тут коти та собаки, як я їх одних кину?

А сестра все до банку ходила і питала, як там справи у Станиці. Їй відповідали, що бомбять сильно, вона вирішила, що мене вже й живих немає, а я у жовтні приїхала пенсію отримувати. Вона дуже зраділа. Два роки тому сестра померла, я тут сама залишилася. Ще маю брата. Він учений допомагає мені з фінансами.

Мрію, щоби війна закінчилася. Я весь час думаю, як було раніше добре, їздила до племінника до Луганська і куди хотіла.