Пенсіонерка Тетяна Ігнатівна виростила двох синів. Перед війною менший зламав хребет на будівництві і зараз живе разом із матір'ю. Жінка пам'ятає перші обстріли, які припали якраз на її день народження.
Народилася я в Краснодоні, де жили мої батьки, але все життя з дитинства я провела у Вільховій. Закінчила навчання, працювала кухарем, вийшла заміж, народила двох синів. До війни гарне життя було, ми з чоловіком зуміли звести свій великий будинок і вивчили дітей. У 1999 році чоловік помер, я залишилася одна і виховувала дітей. Мені на той час було лише 45 років, я весь час працювала у Луганську. Пішла на пенсію у 50 років. У нас городи свої, займалася теплицами раніше. Нині вже нічим не займаюся.
Перед війною в нас сталося нещастя. Менший син упав на будівництві у Києві з третього поверху та зламав хребет. Тепер він інвалід, ми живемо вдвох, і я його доглядаю.
Початок пам'ятаю дуже добре. Війна почалася в мій день народження - 13 червня - саме обстріляли Макарово.
Пізніше, коли ще був зв'язок із Луганськом, сина прооперували у лікарні. Я якраз привезла його 1 жовтня додому і почалися обстріли. Снаряди та уламки прилітали до сусідів і падали поруч, але нас не зачепило. Тяжко дуже було.
Єдине, про що зараз мрію, щоби не було війни.
