Я інвалид 2й групи, живу на пенсію, була невеличка підробітка, грошей не вистачало, але я не можу працювати із-за здоров'я.

Все почалося 23.02.22.р приблизно у 2й годині ночі, я живу біля окраїни, не спалось і я почула гуркіт, нібито трактори пашуть поле і запах солярки. Даже і думки не мала, що це можуть їхати танки, чи якась техніка, а 4.20 ранку на наші домівки обрушився град, все палало, летіли літаки і ракети.

Я разом з родиною побігли в укриття до школи, але нас вигнали і сказали розходиться. Почалась паніка, ми сховалися у підвалі, від обстрелів зникло світло і пробули там до 4.03.22, а потім дочка з онукою виїхали до Вінниці, а я залишилася у Харкові, бо у мене багато тварин.

Труднощі почались, коли треба було арендувати житло, ні хто не хоче пускать з собакою, а ще дома залишались 4 кошек, яких я під обстрілами ходила годувати, так как ми виїхали, тому що не було світла і наш дім був  на першій лінії вогню, Північна салтовка. А 6.04.22р. я потрапила під сильний обстріл, був приліт у наш дім і у мене сгоріло житло, ця подія сталася на моїх очах і мені довелося гасити пожежу, і тоді в тому пеклі ледве не загинув сусід.

Нестача в їжі була, гуманітарку, щоб получить треба було вистояти в чергу з 1000 людей, мені було дуже важко, у мене була травмована нога. Я ходила до церкви і там давали їжу і іноді хліб, іноді привозили продукти харчування волонтери на дом за адресою.

Війна мене з родиною розділила, із-за постійних обстілів дочка з онукою виїхали до Вінниці, мама з сестрою та племінниками уїхала до Германії. Дуже важко бути на самоті і на відстані.

Були такі моменти, коли ми сиділи у підвалі з усіма сусідами, з нами були старі люди і один парень ділився хлібом і їжею. Сльози на очах, у стареньких тремтіли руки, але біда усіх зблизила, всі стали однією родиною.

Спогади і осколки снарядів, які знищили мій дім, мою квартиру, ще у мене є фото тих подій, які я зібрала і зробила маленький кліп про ті часи і події, це дуже зворушливе кіно, як ми з сім'єю пережили ці часи. Ще у мене є акт про пожежу, і біль у сердці, що назад нічого не можна повернути.