Власова Анна, 10 клас, Кременчуцький військовий ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героя України Віталія Коваля

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чередник Світлана Олексіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У кожного з нас є момент у житті, який поділяє його на «до» і «після». 27 червня 2022 року – дата, яка залишиться в моїй пам’яті назавжди.

Того дня російська ракета влучила у торговий центр «Амстор» у моєму рідному місті Кременчук. Це була не просто трагедія, це була подія, яка перевернула все моє світосприйняття, моє бачення світу, моє уявлення про людяність і силу допомоги. 

Адже до того дня, війна здавалась не такою близькою до нас, під час тривог люди вільно ходили вулицями міста, ігнорувавши небезпеку. Того дня я перебувала удома. Гучний вибух, який пролунав по всьому місту, змусив серце стиснутись від жаху, а ще більшого страху додало розбите від ударної хвилі вікно. У перші хвилини ніхто не розумів, що сталося.

Згодом новини підтвердили найгірше: ракета влучила в торговий центр, де перебувало багато людей. Серед них – наші друзі, сусіди, знайомі. Це був удар не лише по будівлі – це був удар по всьому місту.

Моя родина не залишилась осторонь. Моя мама – медсестра – одразу вирушила до лікарні, хоча того дня не була на зміні. Вона казала: «Я не можу залишатися осторонь, коли така біда». Мій тато разом з іншими чоловіками сусіднього двору пішов допомагати розгрібати завали. Я ж приєдналася до волонтерів, які збирали гуманітарну допомогу для постраждалих.

Це був момент, коли я вперше по-справжньому відчула, що таке єдність. Усі – знайомі й незнайомі – об’єдналися заради одного: допомогти.

Продукти, одяг, кров, ліки – усе приносили, не жаліючи нічого. Люди стояли в чергах, щоб стати донорами. Медики працювали безперервно, ризикуючи власним здоров’ям. Це була неймовірна хвиля солідарності, що охопила не лише Кременчук, а й усю країну.

Ця подія змінила мене. Я зрозуміла, що сила допомоги – це не просто слова, а конкретні вчинки, що рятують життя. Це прояв любові до ближнього. З того часу я активно долучаюсь до волонтерських ініціатив.

Я побачила, наскільки ми, українці, сильні, коли разом. Ця трагедія показала, що ми – народ, який здатен вистояти навіть у найтемніші часи завдяки взаємопідтримці.

Моє бачення майбутнього теж змінилося. Я більше не сумніваюся: Україна переможе, тому що ми – згуртовані, щирі, готові допомагати один одному. Все можна відновити, побудувати, а от загиблих з труни вже не підняти.

Цей день залишив шрам у серці, але й відкрив щось дуже важливе – нашу здатність бути разом. І саме в єдності — наша незламна сила!

Моє покоління- це майбутнє України, що залежить від нас. Я хочу бути активним учасником змін, а не спостерігачем. Тому і обрала навчання у військовому ліцеї, а далі стану на захист Батьківщини. Адже колись українська льотчиця Надія Савченко боролася за те, щоб сати однією з перших військово-повітряних пілотів-жінок України. І у мене також все вийде.